Замок любарта
Замок Любарта - унікальний історико-архітектурний пам'ятник кінця XIII - XIV століття, розташований у Волинській області. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених замків в Україні
Візитною карткою Луцька є середньовічний замок Любарта, побудований в XIII – XIV століттях. Верхній замок існував на вершині пагорба ще за часів Рюриковичів. У нинішньому вигляді споруджений в 1340-85 роках литовсько-руським князем Любартом. Був резиденцією волинських князів, а на деякий час – і столицею Галицько-Волинської держави. Комплекс Луцького замку включає В'їзну, Стирову і Владичу вежі, оточені стінами. Усередині знаходяться шляхетський і єпископський житлові будинки. Збереглися фундаменти і підземелля собору Іоанна Богослова XII століття. Раніше на місці замку було дерев'яне укріплення (XI ст.), яке витримувало тривалі облоги.
За планом Замок Любарта являє собою рівносторонній трикутник. Висота стін сягає 12 метрів над валом, а товщина − 3 метри. Стіни і вежі вимурувані у готичній системі кладки. На стінах розташовуються бойові галереї з бійницями. Над входом наявні два портали з арковим завершенням. Це колишні входи у замок, колись вони закривались підйомним мостом
Головна фортеця за всю свою історію, починаючи з XIV століття, жодного разу не була взята силою. Також, наголошують місцеві, замок не затьмарений жодною зрадою, підступністю чи «злою кров’ю». Над ним століттям витає любов.
Тому і найпопулярніша серед численних легенд замку – про неземне кохання його засновника, литовського князя Любарта до княгині Буші – доньки останнього з роду Данила Галицького князя Лева ІІ. Її вам обов’язково розкаже гід або навіть хтось з місцевих дорогою на оглядовий майданчик до головної башти замку – В’їзної. Разом з двома іншими – Стировою та Владичою – вони мали символізувати Віру, Надію та Любов.
Місцезнаходження:
· Україна, Волинська область , місто Луцьк, за адресою: вул. Кафедральна, 1а.
Замок Любарта маршрут та як доїхати
Замок Любарта розташований на вулиці Кафедральній, 1A, неподалік від центрального ринку. Дістатися сюди можна маршрутками №17 та 17а від залізничного вокзалу.
Графік роботи
Замок Любарта працює: Без вихідних, з 10:00 - 19:00
Ціни на квитки
Вартість вхідних квитків до Замок Любарта на 13.10.2023 становить:
- Ціна квитка для дорослого: 50 грн.
· Ціна квитка для дитини: 30 грн.
Джерело фото: ГО "Нова Армія — Україна"
Олицький замок
Олицький замок — замок в селі Олиці, у Луцькому районі Волинської області, що впродовж століть належав родині Радзивілів. Перший на території сучасної України (за іншими даними — один з перших) прямокутних замків бастіонного типу.
Сучасна територія замку займає 2,7 гектари. За часів СРСР у приміщеннях замку розташовувалась Волинська обласна психіатрична лікарня № 2. З 1 липня 2021 року Олицький замок перебуває на балансі Волинського краєзнавчого музею.
Засновником мурованого замку був князь Микола Радзивілл «Чорний» у XVI столітті. Будівництво замку було розпочато за князювання Миколи Радзивілла Чорного близько 1564 року; очевидно, не закінчено за його життя (помер 1565 р.). Незважаючи на високу обороноздатність новозведеного замку, роботи з його укріплення та розбудови тривали.
Лише у 1640 році за сприяння Альбрехта Станіслава Радзивілла було завершено реконструкцію замку. Розміри замку сягали близько 100х120 метрів. Став взірцем для побудови подібних фортечних укріплень меншого розміру в інших містах. Риси Пізнього Відродження чи маньєризму майже не відбилися на стилістиці споруди.
За майбутні 50 років (1591–1648 рр.) замок витримав декілька облог і встояв, незважаючи на пошкодження.
У XVII столітті проведено перший опис замку (1686 р.), що дає змогу відтворити його вигляд, близький до первісного. Другий опис складено у 1737 році, який доповнює план-гравюра XVIII століття.
Подвір’я замку забудоване по периметру. Палацовим став південно-східний корпус. На протилежному боці стояв північно-західний корпус, що прикрасили двоярусною вежею в стилі бароко. За цими двома корпусами були головні в’їзні брами замку.
У 1702 році селище Олику спустошили вояки Швеції під час Північної війни, але замок встояв.
У зв’язку з новими методами військових дій замок в Олиці втрачає оборонні функції і все більше використовується як палацова споруда. Внутрішній двір був забудований по периметру ще у XVII столітті, а палацом вважався Південно-східний корпус. Будівля у XVII—XVIII століттях мала 2 поверхи і 2 портали. Між порталами влаштували відкриту аркаду-галерею в хрещатим склепінням . Другий поверх мав балкон.
Чергову реконструкцію розпочав Михайло Казимир Радзівілл, що тривала до 1760 року. У XVIII столітті надбудували третій поверх і заклали відкриту галерею. У 1976 році палацовий корпус отримав дах з заломом в стилістиці бароко. Будівля у вигляді видовженого прямокутного об’єму, внутрішнє розпланування коридорного типу з однобічним розташуванням залів і анфілада.
Під час Наполеонівської навали у 1812 році замок використовували вояки Російської імперії як військовий шпиталь, що тривало до 1837 року. З 1840 року замок покинули напризволяще і він не використовувався до 1882 року. Інтер’єри зруйнували.
З 1883 року, за ініціативою Фердинанда Фрідриха Радзивілла, розпочато новий етап ремонтно-відновлювальних робіт, що тривали 30 років. Керівник ремонту — архітектор Зигмундт Горголевський, автор проекту сучасного Львівського театру опери та балету. За часів Першої світової війни (1914—1920) замок зазнав пошкоджень, що спонукало новий етап відновлювальних робіт коштом Януша Радзівілла.
На початку Другої світової війни у 1939 році останній з володарів резиденції — князь Януш — залишив її. Відтоді унікальний історичний і архітектурний комплекс зазнав катастрофічних змін. Палац та інші споруди повністю вигоріли, обвалилися перекриття та дахи. Неушкодженими залишилися лише стіни і склепіння над першими поверхами та укріплені цегляними мурами бастіони. Після 1945 року в окремих приміщеннях замку тулився державний кінський завод, а з середини 1950-х років руїни були перебудовані під Волинську психіатричну лікарню.
Замковий комплекс в плані являє собою майже правильний квадрат, утворений насипними валами з чотирма кутовими бастіонами, на яких раніше стояли дозорні башти. З трьох сторін замок оточений ровом, який облицьований цеглою. Замковий двір периметрально забудований цегляними корпусами. Три з них двоповерхові, четвертий — південно-східний — триповерховий. В’їзди в замок розташовані з південно-східної та північно-західної сторін. До південно-східного веде кам’яний арковий міст, перекинутий через рів, який замінив первісний дерев’яний. Над північно-західним в’їздом височить двоярусна вежа з годинником.
Головним палацом замку вважається південно-східний корпус. Він прямокутний в плані, триповерховий (спочатку був одноповерховий, у XVII столітті — двоповерховий), з двома входами. На фасаді між цими входами, на другому поверсі був балкон з балюстрадою, яка спиралась на відкриту аркадну галерею першого поверху. Галерея була перекрита хрестовими склепіннями. Внутрішнє планування — коридорне з одностороннім розміщенням кімнат і анфіладне.
Місцезнаходження: Олика, Волинська область, 45263
Джерело фото: Travels Inclusive Ukraine
ОКОЛЬНИЙ ЗАМОК ЛУЦЬКУ
Як і кожне старовине європейське місто, Лучеськ (стара назва) починався в X столітті з добре захищеного дитинця серед природої фортеці (грузьких болота в закруті річки), надійні стіни якого ставали запорукою відносного спокою і процвітання в неспокійному Середньовіччі.
Отримання Луцькому в 1366 році статусу столиці Волинського князівства Любарта Гедиміновича (1300 – 1384) збіглося за часом з небувалим фінансово-економічним підйомом міста в петлі річки Стир, що створило сприятливі умови для будівництва навколо окольного міста з метою його захисту з півдня і заходу дерев’яного частоколу з вежами і валами, звідки поступово витіснялися міщани, поступаючись місцем сановним чиновникам та вищому духовенству.
Саме останнім був зобов’язаний своєю появою на світ Троїцький собор на ділянці між Пінською та Перемишльською вежами в 1425 році як наслідок прийнятого під їх тиском папою римським Мартіном V (1369 – 1431) рішення про перенос Волинської катедри в столицю земель.
Башта Чарторийських
Через півтора століття, коли турецько-татарська загроза стала повсякденністю біля стін Луцька перед військово-цивільною адміністрацією Волинського воєводства Речі Посполитої постало нагальне питання про зміцнення все ще дерев’яного Окольного замку (Верхній вже був перебудований у камені).
У рік 1502-ий від Різдва Христова почалися підготовчі роботи по заготівці матеріалів для майбутньої твердині, але висока затратність розтягла реконструкцію на десятиліття, поки чотири опорні башти майбутнього периметра не були віддані під опіку наймогутнішим сім’ям Волині (Підскарбія, Свнюських, Чарторийських, Четвертинських). Своїми ж силами місто побудувалг цегляні мури і чотири інші вежі, які для зниження собівартості знову-таки були зведені з дерева.
Після отримання кляштором бригіток в дар з рук луцького старости Альбрехта Станіслава Радзивілла (1593 – 1656) його палацу (1624 рік) поруч починається будівництво їхнього келійного корпусу, що після закінчення замінив собою частину укріплень зовнішнього міського оборонного периметра. Така ж доля спіткала і секцію Окольного біля в’їзної брами, де розгорнулося масштабне будівництво єзуїтського комплексу в 1610-х.
Руйнівні бойові дії Хмельниччини (1648-1657) сколихнули спочиваюче в затишному спокої і польсько-литовське суспільство, в якому з другої половини XVI століття з кожним роком все менше уваги приділялося підтримці належного рівня обороноздатності. Їх наслідком в Луцьку стали реконструкція веж Верхнього замку і початок перетворення Окольного (перебудовані в прямокутні вежі, надбудовані мерлони), в якому найактивнішу участь взяли монастирі католицьких орденів, що додали в своїх спорудах з напільного боку бійниці.
Не дивлячись на цей сплеск активності, вже на початку XVIII століття стало ясно, що замкова система оборони приречена. Остаточну крапку в існуванні зовнішнього оборонного периметра, який на той час уже відносився до луцького передмістя поставила руйнівна пожежа 1781-го: дерев’яні конструкції просто перестали існувати, а три з чотирьох кам’яних веж не підлягали відновленню (була почата їх розбирання разом з прилеглими ділянками стіни на будматеріал). Вистояла лише вежа князів Чарторийських із двома прилеглими до неї частинами оборонного периметра біля будівлі колегіуму.
Спочатку периметр прилеглого до цитаделі на пагорбі Окольного замку Луцька мав неправильний периметр (500м – цегляно-кам’яний і 260м – дерев’яний) з вісьмома вежами (чотири кам’яні, чотири – дерев’яні), котрий омивався з напільного боку водами глибокого наповнюваного зі Стиру рову між двох високих земляних валів.
Шатрове завершення вежі Чарторийських
Його кам’яні стіни з зубцями-мерлонами були складені з вапняку і цегли на вапняному розчині з дерев’яним обхідним бойовим поясом на консолях, частину яких пізніше замінили собою зовнішні стіни келійних корпусів католицьких монастирів.
Збережена вежа Чарторийських являє собою триярусний під чотирисхилим шатром прямокутник готичної цегляної кладки. Раніше вся її поверхня була усипана амбразурами і бійницями під лучковим завершенням, які пізніше із втратою оборонного значення було розтесано в повноцінні віконні прорізи.
Прилегла до твердині ділянка стіни має ромбоподібну готичну цегляну кладку з елементами вапняку. Нині про дерев’яний бойовий пояс, що раніше існував тут, нагадують лише гнізда балок, а про зубці-мерлони збереглися спогади лише в старовинних літографіях та картинах
Місцезнаходження: вул Кафедральна, Луцьк
Палац Браницьких
У 1768 році граф Францішек Ксаверій Браницький отримав землі Любомльщини в подарунок за врятоване на сеймовому засіданні життя майбутнього короля Станіслава Августа Понятовського. Магнат відразу взявся впорядковувати місцину. Тут до 1781 року він заклав велику резиденцію, що органічно вписалася у структуру історичного центру Любомля.
Це був багатооб'ємний палацовий корпус, який складався з чотирьох частин. Збереглось до наших часів тільки південне двохповерхове крило палацу. З північної сторони до нього примикав також двохповерховий, але трохи нижчий корпус. Припускають, що перший і другий призначались для прийому гостей та чисельного магнатського двору. Далі, у північному напрямку, фронт забудови продовжувала одноповерхова галерея (можна припустити, що тут містився зимовий сад або відбувалися бали). Корпус будівель завершувався головним палацовим корпусом (північне крило). Це ранньокласицистична будівля із слабо акцентованим центральним псевдоризалітом на головному фасаді, завершеним трикутним фронтоном. Фронт головного фасаду палацу був зорієнтований на центральну ринкову площу міста, створивши вісь «палац» — «замчище» — «ринок». На північ від палацу був закладений великий сад, обнесений кам'яною огорожею.
Наприкінці 18 століття на території Польщі розгорілося повстання Тадеуша Костюшка. Це загальновідомий історичний факт. Однак не всі знають, що саме в Любомлі та поблизу містечка розгоралися важливі події, в результаті яких коронного гетьмана Браницького визнали зрадником. У 1794-му в двері маєтку постукали прихильники Костюшка. Немолодий Францішек Ксаверій, зіславшись на погане самопочуття, не пристав до повстанців. Однак його полк, незважаючи на волю пана, вчинив інакше. Старого графа арештували. Поки «зрадник» сидів у власному домі під вартою, любомльська земля пізнала чобіт Кутузова і Суворова. До самого міста славетні полководці, звісно, не навідалися… Не барська це справа — рятувати гетьмана та його володіння.
За ґрати магнат не втрапив. Допомогли зв'язки його дружини Олександри Енгельгардт. За підпільну діяльність Ксаверія-молодшого уряд царської Росії в 1849-му конфіскував маєток і землі. Дізнавшись про імперські наміри, власник дозволив місцевому люду «поласувати» панськими статками. Три дні поспіль мешканці виносили з палацу все, що душа бажала. Ера Браницьких на землях Любомльщини завершилася…
В кінці 19 століття в палаці оселилася нова власниця — близька родичка російського письменника Івана Тургенєва. Згодом ця панянка поєднала своє життя із котримось із немісцевих землевласників і стала Каппіоні. Родинним гніздом росіянки та італійця маєток Браницьких був до 1939 року.
Місцезнаходження: 44300, м.Любомль, вул.Першого Травня. 1
Джерело фото: Вікіпедія та Район історія
