Пориньте у Рівнинщену: загадкову та окутану легендами
Запрошуємо вас у чарівний світ давніх оповідей, загадкових історій та незвичайних явищ у рубриці "Таємниці і легенди Рівненщини". Дізнайтеся про старовинні перекази, які передаються з покоління в покоління, і відкрийте для себе приховані скарби та містику цього дивовижного краю. Кожна стаття розкриє вам дивовижні історії про невідомі події, містичні місця та легендарних героїв, що стали частиною унікального культурного спадку Рівненщини.
Секрети Нобеля
На півночі Рівненщини розкинулось велике і дуже мальовниче озеро Нобель, у воді якого, можна завжди побачити блакитне небо. У сонячні дні воно вражає своєю голубизною, а під час дощів стає сірим та нагадує відблиск сталі. Дуже часто це озеро сповивається густим туманом, від якого і отримало теперішню свою назву. Мабуть, німці-тевтони, які деякий час там господарювали, так його назвали. Нобель в перекладі з німецької означає туман. Колись на півострові стояла велична фортеця Нобель, яка захищала землі від ворожих нападів. Детальніше тут.
В тій місцевості часто відбувалися битви з литовцями та племенами ятвягів. В кінці XIII століття ятвяги були остаточно розгромлені тевтонами, які захопили частину їх земель. Проте, незадовго до своєї руйнації ятвяги спробували зруйнувати фортецю Нобель. Проте влітку їм це не вдалося зробити. Вони вирішили напасти на неї взимку, коли озеро вкривається міцною кригою. Штурм твердині відбувся в січні. Залога Нобеля відважно оборонялася, а ввечері вступала в рукопашний бій з ворогом. Боротьба тривала аж до пізньої ночі. На зміну сонцю поле бою освітив місяць.
Втомлені та знесилені ятвяги зрештою почали відступати. Та раптом сталося найстрашніше. Лід, який нагрівся вдень від сонця, не витримав вагу воїнів, тріснув та провалився разом з ними. Ви думаєте, що бій закінчився? А, ні. І досі на дні озера чути брязкіт зброї і крик людей. Бій триває і вдень, і вночі. Проте все це можна почути саме в нічний час, коли човном виплисти на середину озера. Але мало хто відважиться на це. Мовляв, Нобель вправно береже свої секрети, і щоб ні одна душа не почула відлуння запеклої битви вкривається густим, непрохідним туманом і котить височенні хвилі, які неможливо човном подолати.Джерело фото: https://rivnefish.com/
Річка Устя
Жила колись роботяща та вродлива дівчина Устя. Закохався у неї панич Юрко. Та любила дівчина не багатого, а простого хлопця Андрія. Одного дня Устя зустріла Юрка, коли йшла по воду. Він зробив їй пропозицію руки і серця. Однак, вона промовчала. Через деякий час панич засилає сватів. Дівчина напоїла всіх гостей джерельною водою, яка для «недругів» стала отрутою. Отруївся і батько Юрка. Панич розізлився та наказав відправити Андрія до війська, а дівчину втопити у річці. З тих пір ріка зветься Устя.
Біле озеро
Існує дві легенди походження назви водойми. Жив колись пан зі своєю панянкою. Були вони дуже багаті. Вони проживали у місті, яке знаходилося там, де нині водойма.
Жінка пана була дуже злою чаклункою. Недалеко від міста протікала маленька річка. Одного дня пан пішов до річки та й втопився. Жінка сказала всім, хто витягне її чоловіка з водойми, тому дасть багато грошей. За те, що пан загинув, відьма стала проклинати це місце. Раптом земля почала валитися. Коли все завершилося на місці міста утворилося велике озеро, яке нині називається Білим.
Інша легенда: було це дуже-дуже давно. Йшов Христос з Петром дорогою, де зараз знаходиться Біле озеро, а над стежкою було село.
Зайшли вони до однієї хати, та прийняла їх. Зайшли вони до другої хати, та не прийняла. Пішли вони з тієї хати. Йдуть вони, а за ними вже почала вода литися. Кажуть, що потім тарілки спливали. Вода затопила все село. І так стало Біле озеро.
Річка Горинь
Було це тоді, коли на наш край напали монголи. Хан захопив ту місцину, де нині протікає річка Горинь та взяв у полон багато вродливих дівчат. Серед них була струнка красуня, яку звали Горинню. Завойовник одразу примітив дівчину та захотів зробити ї своєю коханкою. Коли слуги привели її до хана, вона зарізала його ножем. Дівчину одразу ж закатували. Разом з тим, молодик Случ зібрав однодумців, наздогнав ворогів, аби визволити кохану. Однак, не судилося, бо ворожі сили в кілька разів були більшими.
Коли вбили Случа, то струмки його крові та його коханої Горині злилися воєдино, а намісці злиття утворилася річка, яку назвали на честь сміливої дівчини Горинь.
Чорне озеро
Було це дуже давно. Жили в цьому краї працьовиті та чудові люди. Та одного разу прийшла біда на Русь. Війська татар перетворювали села на руїни. Жінки, дівчата та діти тікали в глибину лісу, щоб не потрапити в полон до татар. Проте, завойовники привезли з собою пташок-сойок. Тільки вони побачать людину, одразу кричать. Татари одразу ж чули крик та без жодної краплі жалю вбивали старих, дітей, знущалися над дівчатами.
Одного дня татари вирішили заночувати в лісі. Та раптом матінка-земля застогнала, задрижала та поглинула ворога. На тому місці утворилося озеро. Вода аж почорніла від ворожої сили. З тих пір люди стали називати це озеро Чорним. Пройшло багато віків, а назва так і зберіглася до наших днів. Хоча, нині, вода у водоймі є чистою, проте і в сонячні дні вона прохолодна, ніби нагадує про ті лихі часи.
Річка Ревуха
Існує дві версії походження назви річки Ревухи. В сиву давнину, коли всі жили у мирі та злагоді, раділи сонячним променям, дощу. Проте трапилася над селом страшна буря з сильним дощем та вітром. Селом нісся брудний потік каламутної води, який зносив на своєму шляху все: будинки, людей, худобу, нищив дерева, кущі. Все ревло та стогнало.
Люди похилого віку говорили, що настав кінець світу. Смерч приніс багато сліз та нещасть. Та коли все стихло, люди побачили на березі річку. Це була дочка страшного потоку. Місцеві мешканці назвали її Рехувою в пам’ять про загиблих людей.Друга версія. Було це в той час, коли чумаки в Крим по сіль їздили. Коли вони поверталися з півдня, то так натомилися, що стали погано слідкувати за волами. Тварини рухалися повільно. Та раптом на передніх підводах вони стали йти швидше, а потім навіть бігли так, що не можна було їх стримати. А все тому, що вони почули шум води. Вони так бігли, що не могли зупинитися. В результаті, вони впали в глибоке та стрімке джерело та й втопилися там. Очевидці розповідали, що це було страшне видовище. Те джерело клекотіло великим ревом ще декілька днів. Саме з того джерела витікала річка, яку місцеві мешканці прозвали Ревухою, бо навіть від її води було чути рев волів.
Джерело фото: https://uk.wikipedia.org/
Легенда Губківського замку
Руїни Губківського замку знаходяться на Березнівщині, поблизу села Губків. За композицією і пропорціями він вважався одним з найбільш досконалих у волинській школі оборонних комплексів.
Споруда була подібна до трапеції, мала чотири кутових вежі зі стрільницями, в'їзну браму і підйомний міст. У дворі знаходилися житлові й господарські будівлі. До наших днів збереглися невеликі ділянки стін однієї з веж і колишнього палацу.
Підземний хід
Збереглася легенда, що підземелля замку було з'єднане підземним ходом з Марининським православним чоловічим монастирем.
Починався хід з глибокої криниці на замковому подвір'ї.
Але відносна висота замкової гори над рівнем річки, під якою має проходити хід — понад 32 метри, абсолютна — близько 200 метрів, а до монастиря — понад 10 кілометрів у гранітній породі.
Джерело фото: https://landmarks.in.ua/
Про урочище Татарський Груд
Коли розбите татарське військо поверталося в Крим, один із загонів заблукав серед непрохідних боліт та лісів і не міг вибратися. А поблизу жив мисливець, і в нього була жінка-чарівниця. Вона показала їм дорогу до Губкова, кажучи: «У велику п'ятницю почуєте, як дзвонять у церкві і йдіть у тому напрямку і на схід керуйтесь, там знайдете місто, замок і церкви". Татари знайшли містечко і зруйнували його, але не змогли здобути церкви, що стояла на високій горі. Через якийсь час чарівниця пішла збирати ягоди на болото, ступила у безодню і втопилась. Болото відтоді називається Бабине гало, а місце, де татари стояли табором — Татарським Грудом. Потім час від часу з'являлася чаклунка переляканим селянам з палаючими очима і просила пробачити їй зраду, бо немає їй спокою після смерті.
Про нещасливе кохання княжни
Князівська красуня-донька полюбила простого парубка, який жив на протилежному березі річки. Князь заборонив закоханим зустрічатися й посадив доньку у найвищу замкову вежу. Та вночі дівчина і хлопець ставали соколами й літали на побачення. Довідавшись про це, старий князь прокляв молодят — і вони, навіки залишившись птахами, оселилися в горах, які відтоді стали називати Соколиними.
Скарби князів Семашків
За легендою, князь Семашко наказав викопати під замком глибокі підземелля і ходи, де зберігав незліченні скарби і катував непокірних. Довгі століття скарби князів Семашків не давали спокою людям, які намагалися відшукати тут золото, ламаючи стіни ломами та кирками.
Існує легенда, що колись до глибокої пивниці замку впав хлопець і знайшов він там багато грошей. Почувши про це, скупий селянин кинув свого сина також до того ж льоху, але той пропав під замком без сліду назавжди.
Про булаву Богдана Хмельницького
Є легенда. яка розповідає, що десь поблизу Губківського замку і Соколиних гір було заховано булаву гетьмана Богдана Хмельницького. І нібито охороняють ці клейноди душі загиблих козаків, чекаючи на того, хто був би гідний здійняти над Україною символ гетьманської влади.
Про Дзвонецьку гору
Розповідають, що коли в сонячну погоду прикласти на горі вухо до землі, то можна почути відголос дзвонів. Тому і назвали її «Дзвонецькою». За іншою легендою, вона отримала таку назву через те, що коли татари у 1504 році вирізали усіх місцевих мешканців, не змогли здобути монастиря: усі полягли на Дзвонецькій горі. І тому, у сонячну погоду, якщо прикласти вухо до землі, можна почути брязкіт мечів і стогін полеглих воїнів, так як на цій горі татари поховали безліч своїх загиблих, закопавши живцем і поранених.
Дубенський замок
Не дивно, що така дивовижна фортеця оспівана в українському народному епосі.
Одна давня легенда розповідає трагічну історію про закохану пару, що нібито трапилася в XVII столітті. Тоді в цій фортеці мешкав син козацького гетьмана, Андрій Бульба. Також у садибі проживала дівчина дивовижної краси, в яку молодий козак закохався.
Хоча красуня парубку відповідала взаємністю, молодим людям не судилося бути разом – батьки були проти їхнього одруження.
Всупереч батьківській волі, закохані продовжували зустрічатися таємно, доки батько дівчини їх не викрив. Вражений побаченим, він запропонував доньці вибір – лишитися з Андрієм або побратися з заможним шляхтичем. Чомусь дівчина обрала заміжжя з багатієм, і це стало для козака справжнім лихом. Його кохана вийшла заміж і продовжувала жити в замку, а Андрій, живучи думкою про її повернення, втратив від біди розум.
Через деякий час в замку стали з’являтися привиди козака та його зрадливої дівчини – люди помічати ці примари, коли на території садиби відбувалися події на кшталт весіль або відзначення великих християнських свят. За цією легендою, привиди цієї романтичної пари з’являються в замку й дотепер. Вони неквапливо ходять, дивляться одне одному в очі й посміхаються.
Існує й інша легенда про Дубенський замок. Її персонажем є «Чорна княгиня» – це прізвисько отримала спадкоємиця Острозького Іллі – Гальшка. Юну княгиню примушували до заміжжя, але вона, не бажаючи йти під вінець без любові, віддала перевагу самогубству. Дівчина стрибнула вниз із балкону замку.
Дізнатися набагато більше про це дивовижне місце та отримати безліч незабутніх вражень можна, відвідавши замок Дубно. У цьому місці, загадковому й величному, варто побувати хоч раз кожному українцю.
